Меню

Погода в Андріївці
Андріївка 

Благодійний фонд
Благодійний фонд «Авангард» – фонд підтримки і розвитку громади села Андріївка. Це неприбуткова організація, яка тісно співпрацює з місцевою сільською радою і діяльність якої спрямована на реалізацію проектів у сфері охорони здоров'я андріївчан, шкільної освіти і дошкільного виховання, культурно-оздоровчого та духовного розвитку андріївської громади. Голова правління фондом – Іванців Надія Семенівна, вихователь ДНЗ «Барвінок». Фонд проводить свою діяльність відповідно до Програми, що складена згідно зі Статутом і функціонує виключно з благодійних внесків на рахунок фонду. Контактні дані: bf_avangard@meta.ua

Читати далі >>


Категорії розділу
Наші за кордоном [34]
Історія нашого села [3]
Наша школа [27]
Спорт [20]
Культура [7]

КАЛЕНДАР СВЯТ
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Наша школа

ЗАПАХ ДИТИНСТВА - 50 років після закінчення школи…

Частина третя

Світ великий, а рідний дім один….

І через півстоліття кожний мій приїзд в рідне село для мене хвилююча подія, не кажучи уже про відчуття, коли я переступаю поріг рідного подвір*я. Одні виїжджають з рідного села чи з дому спокійно і назавжди без особливих хвилювань. Для інших – сльози на очах. Для мене же і зараз, через п*ятдесят років, після доброї сотні від*їздів-приїздів, це знову і знову духовний іспит. І все ж моє життя в цілому склалось так, як я собі його намалював ще в школі.

Когорта великих вчителів нашої школи

Мандруючи по світі я не раз ловив себе на думці, що ось про це місце, де я зараз в даний момент находжусь, я уже знаю зі шкільних уроків.. Так було, коли я вперше побував на Ейфелевій вежі в Парижі – саме в той момент я згадав нашу Ірину Степанівну (царство їй небесне!), мою «французьку мрію», бо саме на її уроках в п*ятому класі я заочно полюбив Францію і зародилась мрія побувати в Парижі... Коли я вперше побував на Ніагарському водоспаді в Канаді, я знову тики згадав нашу школу і уроки геограіфї (мій найлюбиміщий предмет), які вів Василь Іванович Троцак, як проходили ми тему водоспадів. Потім мандруючи по пустелях Невада і Долина Смерті в США, по Аравійській в Єгипті та Нєгев в Ізраїлі, чи Кизилкуми в Середній Азіі – я знову і знову думками вертався в школу на уроки географії. І так було завжди коли я появлявся десь вперше чи то в тайзі чи тундрі, в горах чи степах, на морях чи ріках, мандруючи по Європі чи Америці, по Азії чи Африці..

 

Пустиня Невада                                Ніагарський водоспад, Канада

Займаючись родоводом і вивчаючи шляхи еміграції моїх предків і наших земляків в Новий світ, я знав що всі плили в Нью-Йорк, а там на острові Елліс всі мігранти проходили реєстрацію та інкубацію і вже потім звідти розповзались по всій Америці, і там є величезний архів, де записані всі мігранти. А рядом з Еллісом на другому острові Ліберті стоїть статуя Свободи, як символ нового життя для всіх мігрантів. І коли я вперше побував біля статуї Свободи, я довго стояв там і пробував собі уявити, які переживання  століття тому назад відчував наш народ після довгих митарств, прибувши на Нову землю в пошуках кращої долі… А що відчувають зараз наші мігранти покидаючи Неньку в такий трудний час,  розповзаючись по Європі та Америці?

                                        

Так починається пустеля Долина Смерті, США                                          Мрія всіх артистів, Лос-Анжеліс, США

Находячись за тридев*ять земель від рідного дому і школи саме мені завжди випадало бути організатором зустрічей нашого класу в школі. І звідти, здалеку, я зв*язувався з моїми однокласниками, збирав їх і приїздив сам.. І завжди то було для мене святкове очікування і підготовка. В одній із моїх експедицій я працював в Гірському Алтаї, і там високо в горах я знайшов рідкісні квіти едельвейси – і тоді же я рішив, що обов*язково збережу їх і привезу в подарок в школу для моєї першої учительки Софії Василівни… так і сталось восени 1985 року, на День вчителя і її ювілей.

Саме такий едельвейс я подарував нашій Софії Василівні..

Я завжди любими шляхами я старався одержувати якусь інформацію з рідного краю. В 70-80-ті роки моїх експедицій не було тих інформаційних комунікацій що зараз. Часто в тайзі чи горах на глухих сибірських просторах, де навіть радіосигнал для приймача був рідкістю, завжди відчувався інформаційний голод. По пів року ми були відрізані від світу, наодинці лише з космосом (а це, вам скажу, особливе відчуття, але то інша тема), і звичайно що листи з дому від рідних чи друзів завжди були надзвичайно радісною  подією. Притому що доходили вони до нас порою через місяць і більше, в залежності який зв'язок був з експедицією. А щоб знати що робиться в Бузькому районі чи області, батьки по моїй просьбі висилати мені два рази в місяць бандероль з місцевими газетами. Пригадую такий випадок. То був 1972-й рік, Гірська Шорія, весною, в кінці травня, закинули наш загін 18 чоловік (я був начальником) вертольотом за 200 км від бази в глуху тайгу, сказали працюйте, через місяць прилетить вертоліт, закине вам продукти (то була звичайна практика в експедиціях). Працювали, шукали свій уран,.. але продукти чомусь закінчились раніше, тому останні дні жили впроголодь, на тому що знайдемо у тайзі. А найбільше страждали від того, що у хлопців закінчились куриво, дим від сигарети хоч чуть-чуть помагав від мільярдних хмар комарів.. Тому той вертоліт останній тиждень ми чекали як сонця зранку. І ось в один із днів  почули шум моторів, але радість була недовгою, бо то був маленький МІ-1, (не вантажний Мі-4, якого ми чекали), зробив коло над табором і скинув якийсь мішок (завжди, якщо не було посадочної площадки, то провіант нам скидали зверху в мішках). Мішок той зачепився на кедрі, залізли зняли…і дальше було саме смішне: в мішку була для мене бандероль з дому з українськими газетами (то начальник експедиції летів в інше місце і прихватив попутно нашу пошту з бази..). Тепер собі уявіть: народ голодний, злий, а я вечором в наметі при свічці читаю їм на українській мові (яку більшість не розуміли) українські газети про події в Бузькому районі… Через три дні прилетів вертоліт і нам все таки закинули продукти…

 

 З подорожі по Йорданії                           Подорожі по Камбоджі 

          

З подорожі по Єгипту                                 З подорожі по США 

Скалисті гори, штат Колорадо..

Приїжджаючи в Андріївку, я завжди небайдуже і з болем поглядаю на сільський клуб, він теж для мене рідний… в 1968 році, коли я вчився в Києві, у мене були канікули, і два місяці, разом з другом Юрком Пуликом, я працював на будівництві клубу, якраз мурували другий поверх. Так заробляв собі на кишенькові витрати. До речі, і навчання в Києві давалось мені не без праці – вчився не погано, але стипендії (і то що помагали з дому) для прожиття в такому місті звичайно не хватало, тому два рази на тиждень вночі я з хлопцями ходив на ж. д. вокзал розвантажувати вагони, це була така фінансова підтримка. Так я гартувався до майбутніх труднощів в геологічних експедиціях, і недарма, бо тих труднощів через які я пройшов, хватило би на добрих два десятка людей…

 А гартуватись я почав ще в нашій школі…

 

Володимир Павук

Випускник Андріївської школи 1966 р.

 

Категорія: Наша школа | Додав: Andzhey (11.04.2017)
Переглядів: 79 | Рейтинг: 0.0/0




Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ми Вконтакті

Стіна

НОВИНИ

Реклама
Тут може бути Ваша реклама

Друзі сайту
ФК "Сокіл" Андріївка

Час життя сайту

Наша кнопка


Copyright Jadro © 2017 Вхід