Меню

Погода в Андріївці
Андріївка 

Благодійний фонд
Благодійний фонд «Авангард» – фонд підтримки і розвитку громади села Андріївка. Це неприбуткова організація, яка тісно співпрацює з місцевою сільською радою і діяльність якої спрямована на реалізацію проектів у сфері охорони здоров'я андріївчан, шкільної освіти і дошкільного виховання, культурно-оздоровчого та духовного розвитку андріївської громади. Голова правління фондом – Іванців Надія Семенівна, вихователь ДНЗ «Барвінок». Фонд проводить свою діяльність відповідно до Програми, що складена згідно зі Статутом і функціонує виключно з благодійних внесків на рахунок фонду. Контактні дані: bf_avangard@meta.ua

Читати далі >>


Категорії розділу
Наші за кордоном [34]
Історія нашого села [3]
Наша школа [28]
Спорт [21]
Культура [7]

КАЛЕНДАР СВЯТ
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Наша школа

Здалеку про близьке. Частина друга

                  ЗАПАХ ДИТИНСТВА - 50 років після закінчення школи…

 

Частина друга.

….І ось вона зустріч, 7 травня 2016 р.

Про те, якою популярністю користується ця святкова подія у школі, уже було видно із кількості поданих заявок – сім випусків різних років (з круглими датами) побажали зустрічі з рідною школою! Всього близько 80 чоловік прийшло на зустріч! І нелегка задача стояла перед керівництвом школи, щоб усіх розмістити і все організувати. І треба відмітити, що в цілому школа справилась з цією задачею, всіх розмістили, бажаючим дали слово, і все це в поєднанні з хорошим концертом старшокласників…

… 50 років після школи! – це коли вже за душею 65, коли вже треба підводити риску в активному житті (а багатьох уже й нема з нами – і царство їм небесне!). І через 50 років переступивши поріг рідної школи, я відчував хвилювання…хотілось в цей день так багато згадати і розповісти. Але коли на зібранні мені дали слово, я зрозумів, що буде багато бажаючих щось сказати, і буде некоректно з моєї сторони, займати багато часу розповіддю про себе, тому мій виступ був відносно коротким і я не зміг висловити все, що хотілось сказати в той день….Тому попробую коротко розповісти про себе в зв*язці зі школою на сторінці цього сайту. Бо все моє життя склалось так, як я його собі «намалював» ще в школі, з однієї сторони воно пройшло якось прямолінійно без особливих зигзагів, , а з другої сторони настільки насичено, що всього того, що я пройшов, побачив і зробив - хватило би не на один десяток людей…

 

…Але почну з того, що моє шкільне життя могло трагічно обірватись ще в першому класі. На колективному фото після закінчення першого класу мене немає.  Ось яка історія сталась… То була Паска 1959 року, третього травня, весь народ в селі святкував Великдень. В ці роки було «модним», коли старші хлопці (та й не дуже старші) на Великодні свята робили різні самопали («ключі») і гучно стріляли по всьому селі, в тім числі і під церквою (після війни пороху хватало ще на довгі роки). Почувши стрілянину під церквою, пішов з дому і я туди, подивитись... Стріляли старші хлопці (15-16 років), з лівого боку церкви, і в один із моментів «ключ» їх розірвало, а куля полетіла в людей… і я оказався на її шляху (стояв біля хреста з лівого боку церковного подвір*я), куля навиліт прошила мені груди…мене екстрено відвезли до Львова…три місяці в реанімації в медінституті,.. мені вдалось видертись можна сказати з того світу, щоб знову повернутись в школу..

Мій вибір професії ще в третьому класі (з корекцією в шостому класі, про це сказано вище) визначив весь мій життєвий шлях, все решта в моєму житті було паралельним, причому теж свій початок воно як правило брало в школі.

Навчання в школі давалось мені досить легко, любимих предметів було багато і любимих вчителів теж… Згадую, як в шостому класі ми помагали переносити «майно» зі старої учительської в нову учительську уже в новій школі. І тоді я випросив у Василя Івановича фізичну та політичну карти світу – то був для мене надзвичайно цінний подарунок, я цілими днями і місяцями сидів над ними і вивчав, вже тоді я знав всі країни, всі столиці, всі гори, ріки, моря, всіх мандрівників…То було якесь передбачення, бо потім в житті я через все це пройшов мандруючи по світу..

Зараз для мене привичне писати періодично різні статті в журнали, газети, сайти, виступати по телебаченню чи радіо, пишу книжку… А почалось все зі школи. Ще в п*ятому класі я склав ребус і направив його в газету «Зірка», його не печатали, але редакція прислала мені відповідь і я цим дуже гордився. Потім були кросворди і статті в Піонерську та Комсомольську правду, і всі ті відповіді у моєму архіві… А коли після школи всі однокласники розбрілись, хто в училища, армію – то я зі всіма вів переписку. І не дивлячись, що я все життя кочував, я зберіг у своєму архіві всі їх листи, і зараз через 50 років я привіз і віддав моїм друзям-однокласникам їх листи.. і коли вони перечитували їх, то я бачив по їх обличчям, як вони повертались в свою юність…

Ще в сьомому класі я почав писати історію села (трохи голосно сказано): розпитував свого діда Пронишина Михайла (мав в селі прізвисько Міхал Мудрий, учасник першої світової війни) і старих людей села про події в селі в ті старі часи, записував потроху все. Водночас я почав складати своє родовідне дерево, теж розпитував батьків, дідів, велику родину. На жаль з поїздкою в Київ на навчання все пройшлось відложити. І лише через 15 років після закінчення школи я відновив роботу над складанням родовідного дерева (а робота над історією села вже напевне останеться незакінченою мною ніколи).  Зате робота над складанням мого родоводу на 8 поколінь і 4 томи (по лінії двох дідів та двох бабусь) зайняла в мене аж 20 років!… і не дивно, бо коріння родини розійшлось на пів світу: Україна, Росія, Польща, Німеччина, Австрія, Франція, Англія,  Італія, Іспанія, Португалія, Канада, США, Ізраїль, Австралія, Нова Зеландія… всюди я або їздив неодноразово, розшукував людей, працював в архівах, або писав листи, телефонував.. В родоводі відображено період з 1780-х років і до наших днів. На якомусь етапі вивчення історії моїх предків, я зрозумів, що я водночас вивчаю історію мого народу – бо катаклізми першої і другої світових війн, масові еміграції в Європу, Америку, Канаду в 20-30-роки за пошуками кращого життя, чи страхіття сталінських репресій  – все це розкидало не тільки мою родину, но і тисячі-тисячі моїх земляків…І коли, будучи неодноразово в США та Канаді, я став цікавитись як живе українська діаспора в містах де я бував: в Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Клівленді, Детройті, Чикаго, Торонто, Вінніпезі, Саскатуні, Калгарі та інших – я бачив, що у них є свої українські культурні центри, школи, церкви, парки… І з часом мені захотілось щось подібне створити у себе в Новосибірську – і згодом я на свої кошти орендував приміщення де створив Український Культурний Центр. Реформував організацію Національно-культурна автономія українців м. Новосибірська, створив українські художні аматорські колективи, і вже 10 років ми там збираємось, проводимо українські культурні заходи, по моїй ініціативі спорудили пам*ятник Тарасу Шевченку, та багато чого іншого зробили (дивіться закладку на цьому сайті – Наші за кордоном)… Так ось моє шкільне захоплення родоводом переросло в вивчення української діаспори у світі та масштабну підтримку української культури в далекому Сибіру… І на пам*ять школі я подарував фото пам*ятника Тарасу Шевченка, спорудженого мною в Новосибірську, як показник зворотного зв*язку  цієї події з випускником Андріївської школи…

Приїжджаючи кожний рік в рідне село, я бачу як ззовні оновлюється наша школа, це звичайно дуже радує, і відчувається подяка сельчан керівництву школи, що в наш нелегкий час находять шляхи для такого оновлення.

Півстолітня традиція святкових зустрічей випускників в стінах рідної школи заслуговує самої високої похвали і максимального поширення такої традиції та інформації про неї. Але якраз, на жаль, видно що в школі недостатньо наглядної інформації про ці зустрічі, нема належних стендів, фотоальбомів, книг з відгуками та побажаннями від випускників різних років. Скільки подаровано школі подарунків та сувенірів за ці роки, цього не видно,…Нема історії самої школи з фотографіями та розповідями про всіх вчителів та випускників різних років, котрі зробили щось значне для школи...Кому як не вчителям описати і історію нашого села…. Не погано було б  виділити під це окреме приміщення (клас)…і з цим всім учні би знайомились…  Це лише моє таке бачення та побажання, але впевнений, як би то було, то патріотів школи було б значно більше…

   

В цей урочистий час хочеться побажати цьогорічним випускникам школи:

  • Шануйте і пам*ятайте своїх вчителів! По житті у вас ще буде немало вчителів, але шкільних вчителів вже більше не буде…
  • Пам*ятайте свою школу! В житті у ще будуть навчальні заклади, але рідної школи вже більше не буде..
  • Збережіть на довгі роки шкільну дружбу! В житті у вас ще буде немало друзів, але шкільних друзів вже більше не буде..
  • В які краї би вас не закинула доля – любіть і пам*ятайте свою Батьківщину, свою культуру, мову! Але при цьому поважайте і інші…

Далі буде...

Володимир Павук

Випускник Андріївської школи 1966 р.

 

 

Категорія: Наша школа | Додав: Andzhey (18.06.2016)
Переглядів: 243 | Рейтинг: 0.0/0




Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ми Вконтакті

Стіна

НОВИНИ

Реклама
Тут може бути Ваша реклама

Друзі сайту
ФК "Сокіл" Андріївка

Час життя сайту

Наша кнопка


Copyright Jadro © 2017 Вхід