Привіт! Мене звати Олеся. Вже 5 років я живу
зі своєю сім’єю в США, нам пощастило виграти грін-карту, в яку я ніколи
не вірила, або не вірила в те, що
виграти зможу саме я. Приїхавши сюди, особливо перший рік, дуже сильно
розчарувалися….уявляли все зовсім по-іншому і все мало би бути набагато легше…. Перших 8 місяців я працювала
лише щоб не з’їхати з розуму
і не сидіти вдома і плакати цілими днями, бо вся моя зарплата йшла на
оплату дитячого садочка для доньки. Розпач був і в чоловіка, можливо ще більший, ніж у мене, тому через 10 місяців,
позичивши гроші на квитки, ми полетіли додому… і так ми їздимо туди-сюди
практично кожного року.
Не буду
лукавити, сказавши що зараз нам так само важко, працюємо обоє з чоловіком, народили тут синочка і фінансовий
стан покращився…. та жити тут і
розвиватися не хочемо, плануємо вертатися на Україну і вкладати капітал на
батьківщині. Не можемо звикнути до тутешнього життя: -
навчання в школах: батьки дітей приводять під шкільні двері, і забирають з-під
шкільних дверей після уроків. Зустріч і розмова з вчителем тільки по
запису. Щороку в дітей інші вчителі і інші діти в класі!!! Програма навчання далеко нижчого рівня . -
навчання в вищих навчальних закладах коштує стільки, що батьки не в змозі оплатити,
тому підлітки набирають позики, які потім відпрацьовують по 5-6
років в кращому випадку.
робота: щоб знайти хорошу роботу, маючи
відповідну освіту, треба мати практику, відповідно студенти-випускники, якщо
не були волонтерами і активістами під час навчання - не можуть
влаштуватися, і йдуть хто-куди, дівчата на прибирання, юнаки на
будову. - для
таких, як я тут взагалі нічого не світить, працювати зранку до ночі і боятися
захворіти, бо тоді вже точно гаплик!!! Для приклада - мої пологи коштували 17 тисяч у.о!!!!!!
- і
зрештою менталітет! Зовсім інший, який ну ніяк не сприймається нашим вихованням, оцінка сім'ї як чогось
дорогоцінного, ставлення батьків до дітей і
дітей до батьків, які з дитячого садочку знають, що стареньких батьків
вони в майбутньому відвезуть в дім пристарілих, бо колись ті самі батьки
їх віддали в 6-ти тижневому віці в садочок, пильнували роботу….
Я можу писати
довго, поки ви не змучетися читати…..плюси є, але вони настільки мізерні в порівнянні зі всім іншим….
Хочу
сказати одне-якщо ви чогось варті на Україні і маєте все необхідне для
проживання - цінуйте це, не думайте що тут медом намазано і гроші ростуть
на деревах, як в свою чергу колись думала я-їх тут теж дуже важко заробити!
Я ДУЖЕ
сумую за рідним селом Андріїївка, в якому практично виросла. Згадую, як батьки примушували мене
їздити туди на вихідні і всі літні
канікули, як я їх ненавиділа в той час! А тепер згадую з трепетом в душі, і
так хочу, хоча би на тиждень побувати там, де прокидаєшся зранку під
спів півня і рохкання свиней з горнятком теплого, щойно з-під корови молока,
де повітря пахне бузком і красно наливаються вишні, де можна посидіти під грушкою, повною гусениць і щоб
голова відключилася повністю, не думаючи ні про що!!!! Тому
бажаю всім односельчанам мати можливість добиватися усього на Україні
і мати змогу побувати там, де вони бажають, але завжди гордитися тим, що
вони УКРАЇНЦІ, родом з чудового села АНДРІЇЇКА!!!!!!!!! Всім величезний привіт, хто мене пам’ятає!!!!
Смук Олеся
|