Привіт! Мене звати Олеся. Вже 5 років я живу зі своєю сім’єю в США, нам пощастило виграти грін-карту, в яку я ніколи не вірила, або не вірила в те, що виграти зможу саме я.                                           

Приїхавши сюди, особливо перший рік, дуже сильно розчарувалися….уявляли все зовсім по-іншому і все мало би бути набагато легше…. Перших 8 місяців я працювала лише щоб не з’їхати з розуму і не сидіти вдома і плакати цілими днями, бо вся моя зарплата йшла на оплату дитячого садочка для доньки. Розпач був і в чоловіка, можливо ще більший, ніж у мене, тому через 10 місяців, позичивши гроші на квитки, ми полетіли додому… і так ми їздимо туди-сюди практично кожного року.

 Не буду лукавити, сказавши що зараз нам так само важко, працюємо обоє з чоловіком, народили тут синочка і фінансовий стан покращився…. та жити тут і розвиватися не хочемо, плануємо вертатися на Україну і вкладати капітал на батьківщині.

Не можемо звикнути до тутешнього життя: - навчання в школах: батьки дітей приводять під шкільні двері, і забирають з-під шкільних дверей після уроків. Зустріч і розмова з вчителем тільки по запису. Щороку в дітей інші вчителі і інші діти в класі!!! Програма навчання далеко нижчого рівня . - навчання в вищих навчальних закладах коштує стільки, що батьки не в змозі оплатити, тому підлітки набирають позики, які потім відпрацьовують по 5-6 років в кращому випадку.

 робота: щоб знайти хорошу роботу, маючи відповідну освіту, треба мати  практику, відповідно студенти-випускники, якщо не були волонтерами і активістами під час навчання - не можуть влаштуватися, і йдуть  хто-куди, дівчата на прибирання, юнаки на будову.  - для таких, як я тут взагалі нічого не світить, працювати зранку до ночі і боятися захворіти, бо тоді вже точно гаплик!!! Для приклада - мої пологи  коштували 17 тисяч у.о!!!!!!

 - і зрештою менталітет! Зовсім інший, який ну ніяк не сприймається нашим  вихованням, оцінка сім'ї як чогось дорогоцінного, ставлення батьків до  дітей і дітей до батьків, які з дитячого садочку знають, що стареньких батьків вони в майбутньому відвезуть в дім пристарілих, бо колись ті самі  батьки їх віддали в 6-ти тижневому віці в садочок, пильнували роботу….

 Я можу писати довго, поки ви не змучетися читати…..плюси є, але вони настільки мізерні в порівнянні зі всім іншим….

 Хочу сказати одне-якщо ви чогось варті на Україні і маєте все необхідне для проживання - цінуйте це, не думайте що тут медом намазано і гроші  ростуть на деревах, як в свою чергу колись думала я-їх тут теж дуже важко заробити!

 Я ДУЖЕ сумую за рідним селом Андріїївка, в якому практично виросла. Згадую, як батьки примушували мене їздити туди на вихідні і всі  літні канікули, як я їх ненавиділа в той час!

А тепер згадую з трепетом в душі, і так хочу, хоча би на тиждень побувати там, де прокидаєшся зранку  під спів півня і рохкання свиней з горнятком теплого, щойно з-під корови молока, де повітря пахне бузком і красно наливаються вишні, де можна посидіти під грушкою, повною гусениць і щоб голова відключилася  повністю, не думаючи ні про що!!!!

Тому бажаю всім односельчанам мати можливість добиватися усього на Україні і мати змогу побувати там, де вони бажають, але завжди гордитися  тим, що вони УКРАЇНЦІ, родом з чудового села АНДРІЇЇКА!!!!!!!!!

Всім величезний привіт, хто мене пам’ятає!!!!

Смук Олеся