Та сама Шевченкова верба, Мангишлак, кінець 80-х років ХХ століття.

Чи думав Тарас, коли встромив вербову гілку в Оренбурзьку землю, що через багато років вербова гілочка попаде в українську землю, а звідти до Сибіру? Невідомо. А може і думав, особливо тоді, коли з тої гілочки в Новопетрівській фортеці за 8 років виросла справжня верба, яка своїм холодком обіймала Тарасову голову і трохи заспокоювала…

 Красиво написав російський письменник Костянтин Паустовський в своїй маленькій повісті «Тарас Шевченко», яку надрукували у 1939 році. Повість розпочинається саме з події, яка відбулася в Гур`єві, де дідусь розповідає своєму онуку, нащадку Тараса про те, як солдат Шевченко випадково підняв на вулиці у Гурєві вербову паличку і потім посадив її по прибутті в Новопетрівську фортецю. Вчасно була написана і надрукована ця повість, адже у 1939 році у Києві, тоді уже столиці України, збудовано пам’ятник Тарасу Шевченкові на тому місці, де колись стояв пам’ятник Миколі Першому, котрий віддав Шевченка в москалі, без права писати і малювати, та ще й заборонив підвищення в званні, як додаткове покарання.

Може б  Тарас побачив свою вербу дуже великою, якби не смерть царя Миколи.  Клопотання друзів та намагання нового царя Олександра ІІ бути демократичним царем, наблизили звільнення рядового і хворого москаля  Шевченка з російської армії. В Новопетрівській фортеці лишилися друзі, верба і сад, посаджений комендантом Усковим  разом з Тарасом.

 У радянські часи було прийнято відвідувати місця поета Шевченка великими делегаціями. Так сталося і в 1961 році, коли  тодішню фортецю Шевченко, відвідала делегація львівських письменників. Вони привезли гілочки верби Шевченка з Мангишлака і посадили у Стрийському парку у Львові. І з тієї гілочки виросла велика, розлога верба.

Ще в 2011 році у авторів статті родилась ідея перевезти гілочку шевченкової верби до Сибіру. На жаль перша спроба була невдалою, гілочка не прийнялась, напевно початок вересня був непідходящим  часом.

Весною 2012 року спробу повторили, організували пересилку попутчиками ( помагали Ярослав Любченко та Ольга Хоменко) кількох гілочок від шевченкової верби зі Стрийського парку у Львові. Спочатку Гнат Стеценко посадив їх у глечик в себе вдома. Потім, коли гілочки прийнялись і пустили листочки, рішили  пересадити їх у садибу голови національно-культурної автономії українців м. Новосибірська Володимира Павука, що би можна була за ними доглядати, поливати. Причому для пересадки вибрали день 5 травня. В цей день (за новим стилем) у 1838 році російські друзі спільно з земляками викупили Тараса Шевченка з кріпацтва. Тому ця процедура для нас мала немале символічне значення. Для процедури посадки запросили також Генерального консула України в Новосибірську Василя Турка.

Гнат Стеценко з дружиною біля верби у Стрийському парку.

Володимир Павук біля верби у Стрийському парку

І так три роки господар садиби доглядав за вербами… А коли стало відомо про початок спорудження пам`ятнику  Т.Г. Шевченко в Новосибірську, рішили, що ці верби обов`язково треба пересадити в сквер біля пам`ятнику.   І ось  5 травня 2015 року, (зверніть увагу, знову 5 травня!) вже підрослу до трьох метрів вербу,  пересадили в майбутній сквер, де незадовго почнеться спорудження  пам`ятника самому Т.Г. Шевченко.

Ось так появилась в Новосибірську Шевченкова верба...

Перед посадкою, Володимир Павук, Гнат Стеценко, Василь Турок, 5.05.2012 р.

процес пересадки

гілочки пересаджені..

верба в кінці літа 2012 р.

 верба літом 2014 р.

Верба весною 2015 р., перед пересадкою

Володимир Павук пересаджує вербу на площадці, де буде встановлено пам`ятник Т.Г. Шевченко 

Володимир Павук і активіст Микола Шаповаленко. 

Рости собі, Шевченкова вербо, довго-предовго!...

Володимир Павук – голова національно-культурної автономії українців м. Новосибірська