Про  мої  враження  від  першого  знайомства з Українською  громадою  в  Детройті  

                                                                                                                                                              (Напечатано  в  Віснику  НОВА  ХВИЛЯ  №25 жовтень  2006 р.  Детройт,  США)

НОВА  ХВИЛЯ   еміграції ,…ПЕРША  ХВИЛЯ еміграції

  Не  дивлячись  на  те ,  що  я  не  відношусь  до  жодної  хвилі  еміграції ,  мені  досить  добре  відомий  цей  термін  в  відношенні  до  української  діаспори  в  багатьох  країнах  світу .   Хоча ,  на  перший  погляд ,  для  людини  з  далекого  Сибіру  інтерес  до  української  діаспори  в  Америці  чи  в  інших  країнах  -  здається , що це  -  нонсенс .

   Насправді  це  не  так ,  і  в  першу  чергу  тому ,  що  я   - Українець ( ! ) і  мені  не  байдуже,  що  робиться  на  Україні  і  як  живуть  українці . І  за  межами  України  в  тому  числі .

 По  професії  я  геолог ( вчився  в  Києві ) ,  після  навчання  сам  попросився  на  роботу  в  Сибір ,  поїхав  за  романтикою .  Спочатку  думав ,  що  на 2-3  роки ,  але  застряг…  (  в  Сибіру  вже –тимчасово-  38  років! ) .І  за  20  років  праці  в  геологічних  експедиціях  я  об’їздив  всю  територію  колишнього  Радянського  Союзу:  від  Уссурійської  тайги  на  Далекому  Сході  до  Карелії  і  Кольського  пів-ва  на  заході ,  від  Норільської  тундри  і  Якутії  на  півночі  до  пустелі  Кизил-куми   на  півдні .       В  самих  різних  місцях  я  часто  зустрічав  своїх  земляків українців , і  завжди  при  знайомствах    розпитував їх ,  коли  вони, ( чи  їх  батьки або  діди ),  і  за  яких  обставин  потрапили  сюди  з  України …і  історії  тут  самі  різноманітні ,  і  їх  теж  можна  було б  розбити  на  ХВИЛІ -  це  і  пошуки  вільної  землі  на  початку  20-го  століття ,   і  наслідки  1-ї  і  2-ї  світової  війни ,  це    наслідки  політичних   репресій  30-40-х  років ,  і  масовий  виїзд  молоді  на  будівництво  різних  об’єктів  на  цілину  і  в  Сибір   в  60-70-ті  роки …Але  про  українську  діаспору  в  Росії  - це  окрема  тема ..

 Одне  із  моїх  захоплень  -  вивчення  свого  родовідного  дерева . Зараз  мною  вивчено  і  документально  оформлено  4  томи  по 7  поколінь  ( по  дідовій  і  бабиній  лінії  як  з  маминою  сторони  так  і  з  татової ).  На  це  я  потратив  15  років .  І  моє  родинне  коріння  розрослось  по  самих  різних  країнах  : Польща , Німеччина , Австрія , Франція ,  Італія , Іспанія ,  Англія ,  Канада ,  США ,  Австралія .  І  з  від  усюди  я  збирав  інформацію  про  свою  родину,  як  по  пошті  і  телефону ,  так  і  спеціально  їздив  в  Польщу ,  Німеччину, Францію ,  Канаду  і   недавно  в  США .

      Вивчаючи  свої  родинні  зв’язки  за  границею (  за  межами  України ) ,  мене  завжди  цікавило ,  коли  і  за  яких  обставин  вони  ( та  інші  мої  земляки ) туди  потрапили ,  як  прижились  там,  як  вони  і  їх  діти  зберегли  свою  культуру ,  мову  та  звичаї .  Особливий  інтерес  був  до  різних  Українських  культурних  центрів  в  місцях  компактного  проживання  українців  і  як  активно  діаспора  приймає  участь  в  культурному  ( і  в  політичному )  житті   громади .       На  цю  тему  в  мене  є  дуже  багато  різної  інформації .  Ось  що  би  хотілось  відмітити .

      Українська  діаспора  в  Канаді  ( мені  довелось  побувати  в  Монреалі , Торонто,  Вінніпегу, Реджайні, Саскатуні, Калгарі ) і  США  ( був  в  Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Клівленді, Детройті, Чікаго ) значно  відрізняється  від  європейської . Перш  за  все  більшою згуртованістю  ,  активністю  в  культурному  і  політичному  житті .  Як  правило  в  місцях  компактного  проживання  українців  є  свої  Культурні  центрі  або  клуби ,   українські  школи (або  щось  подібне  до  них ) , Українські  церкви,  українські  магазини  або  ресторани .

    В  цей  же  час   в  різних  українських  общинах   можна  спостерігати  різні  культурні  звичаї  ,  різні  політичні  погляди , різні  церкви  і т.д.  І  це  продиктовано  тим ,  якої  ХВИЛІ  еміграція  і  вихідці  з  яких  областей  України  переважають  тут  чи  там .

    І  далеко  не  всі  вихідці  з  Україні  гуртуються  до громади,  чи  підтримують  зв’язки  з  земляками  та  родинами   в  Україні .  В  першому  випадку  це  більше  відноситься  до  молодого  покоління  ,  так  сказати  - остання  ХВИЛЯ .   А  в  другому  -  покоління  старше ,  30-40-х  років  еміграції , їх  діти  і  внуки  .

 Збираючи  інформацію  для  свого  родоводу  про  дальшу  рідню  в  США  чи  Канаді  ( і  при бесідах  з  представниками  старшого  покоління  еміграції   не  моєї  родини), я  не  раз  зустрічався  з  фактами  небажання   з  їх  сторони  контактувати  з  ріднею  на  Україні ,  особливо  якщо  вони  вже  самі  родились  в  еміграції .          Правда  ,  є  і  інші  приклади,  коли  після  першого  же контакту  наступала  активна  переписка  або  зустрічі. .  Згадую,  як  кілька  років  тому  я  приїхав  в  Канаду  (  Саскатун ) для  знайомства  з  моїми  троюрідними  братами  і  сестрами (  їх  батько  і  мама  виїхали  в  Канаду  з  нашого  села  в  1929  р. ) ,  і   з  цієї  нагоди   вони  організували  трьохденний  родинний  пікнік -  то  зі  всієї  Канади  з’їхалась  їх  діти  і  внуки  з  сім’ями  -  всього  90  чоловік !  То  було  щось  незабутнє !  Настільки  тісні  в  цьому  сімействі  родинні  зв’язки.

    Відносно  мови  - то  тут  спостерігається  загальна  (  за  рідким  винятком )  тенденція :

 покоління  (тобто діти ) ,  котре  народилось  уже  в  еміграції  ( в  абсолютній  більшості  своїй ) , в  зрілому  віці української  мови  вже  практично  не  знає  або  володіє  нею  дуже погано.  А  внуки  тим  більше .  І  це  навіть  при  тому ,  що  існують  там  Українські  культурні  центри ,  школи ,  церкви …