2006-09-01 - зустріч з Генеральним консулом України в Чікаго паном Василем Козаченком

А  ось  в  культурному  плані  -  тенденція  зовсім  інша :  всі  покоління  люблять  українські  пісні ,  танці ,  музику …! І  навіть  та  частина  діаспори  ( чи  частина  якогось  покоління  діаспори ) ,  котра  не  володіє  українською  мовою  і  не  завжди  має  уявлення ,  як  виглядає  географічна    карта  України -  всі  знають    символ  Українця  чи  Українки  -  це  сорочка-вишиванка , або  блузка-вишиванка ! І  багато  з  них  на  українські  свята  чи  фестивалі  одівають  їх . І  це  передається  із  покоління  в  покоління .

 Є  ще  одна  обставина ,  котра ,  як  мені  здається ,об’єднує  діаспору  всіх  ХВИЛЬ  еміграції :  це  любов  до  Рідного  Краю, до  Неньки України .  Хоча  і  по  різному  вона  проявляється .  Любов ,  абстрактна  для  старшого  покоління  еміграції  і  їх  дітей , котрі  ні разу  не  були  на  Україні – то  є  одне ,  а  жива  нудьга - для  НОВОЇ  ХВИЛІ  еміграції -  то  є  трохи  інше …

 На  жаль ,  присутнє  і  те  ,  що  роз’єднує   українську  діаспору  у  світі ( як  і  весь  український  народ  ).. .  Але  це  вже  зовсім  інша  тема .

  Моя  цьогорічна   короткочасна  ( 23.08 – 11.09 )  поїздка  в  США  була  для  мене  надзвичайно  цікавою .  По-перше,  в  у  всіх  вище  перелічених  містах  і  штатах ,  я  маю  родину ,  котру  раніше  ніколи  не  бачив ( крім  рідної  сестри  в  Детройті ), а  лише листувався  або  телефонував ,  а  декого  знав  просто  заочно . Тому   зустрічі  з  ними  були  мені  корисними  для  мого  родоводу  ,  і  давно  бажаними .

  По-друге ,  для  людини , котра  вперше  приїхала  в  США  - очевидно , що  було на  що  подивитись  і  чим  захоплюватися ,  тим  більше  при  такому цікавому  маршруті  подорожі .

  По-третє , (  і  від  цього було  найбільше  задоволення !) -  це  численні  зустрічі  і  знайомства  з  представниками  української  громади  в  Детройті , Чікаго  і  Клівленді  під  час  українських  культурних  фестивалів  і  святкування  15-річчя  незалежності  України .

   Я  приїхав  в  Детройт  напередодні  українського  фестивалю ,  присвяченого  Дню  Незалежності  України .  З  першого  дня  мого  перебування  на  фестивалі  (  моїм  гідом  була  моя  сестра  Катерина ),  я  був  вражений  його розмахом  і насиченістю  програми !.  І  я    відразу  зрозумів -  українська  громада  тут  велика .  Всі  три  дні  я  був  там ,  з  задоволенням  дивився  гарний  концерт , різні  виставки і  з  насолодою  пив  українське  пиво. І  часом  мені  здавалось,  що  я  на  Україні ,  на  якомусь  великому  весіллі…Але  найбільше  задоволення  я  получив  від  знайомств  і  розмов  з  громадою ,  зі  старшим  поколінням  діаспори .

   Я  підходив  до  любого  дідуся  чи  бабусі ,  знайомивсь ,  питавсь  чи  розмовляють  вони  по-українськи ( я  не  розмовляю  по-англійськи ) ,  і  після  цього  я  починав  розпитувати :  як  і  звідки  сюди  попали ? як  прижились ?  як  діти  і  внуки ? чи

 відвідуєте  Україну ?  і т. д. -  про  все  це  , що  завжди  мене  цікавило .  І  таких  знайомств  і  розмов  в  ці  дні  у  мене  було  багато .

   Запам’яталось  моє останнє  на  фестивалі  знайомство  і  розмова :  бачу,  сидить  одиноко  на  кріслі  літня  жінка   ,  підходжу  до  неї ,  вітаюсь  і  питаю , чи  можна  з  нею  поговорити .  А  про  що ? -  чую  у  відповідь …  так  я  познайомився  і  мав  досить  тривалу  і  цікаву  бесіду  з  шановною  панею  Даною  Федорак ,  дружиною  почесного  консула  України  Богдана  Федорака .

  Будучи  запрошеним  на   урочисте  святкування  1  вересня  в  Українському  Культурному  Центрі  у  Воррені  (Детройт) з  нагоди 15-ї   роковини  Незалежності  України,  я  мав  можливість  відчути ,  так  би  мовити, сучасний  політичний  дух  тутешньої  діаспори .  А  також  додаткові  для  мене  знайомства  з  діаспорою  і  офіційними  особами ,  в  тім  числі    знайомство  і  фото  на  пам'ять   з  послом  України  в  США  паном  Олегом  Шампуром   та  генеральним  консулом  України  в  Чікаго  паном  Василем  Козаченком .

   Запам’яталось знайомство  і  приватна  розмова  з Високопреосвященним  Владикою  Олександером.   Мене  вразило його  знання  історії  України і  щире  переживання  за  її  долю ,  його  невпинне  бажання  Словом  і  Вірою  помагати  діаспорі  і  Україні .

  Завдяки  знайомствам  з  активістами  української  громади ,  я  взнав  багато  цікавого  для  себе  із  життя  тутешньої  української  діаспори ,  особливо  про  життям  НОВОЇ  ХВИЛІ  еміграції , (до  якої  відноситься  моя  сестра Катерина ). Про  те , як  вони  організовують  своє  дозвілля , відмічають  різні  свята .

    Знаходячись  серед  української  діаспори  в  Чікаго  або  Детройті , коли  ти  постійно  чуєш  українську  мову  , бачиш  українські  магазини , церкви , школи , читаєш  українські  газети ( до  речі  в Українському  районі  Чікаго  проживає  близько  300  тисяч  українців ) -  тоді  майже  не  відчуваєш ,  що  ти  находишся  дуже  далеко  від  рідної  України…

  P.  S.

Мої  міркування  відносно української  діаспори в  світі  не  претендують  на  абсолютну  істину.  Це  лише  погляд  українця  з  далекого  Сибіру  ,  котрому  не  байдуже  все , що стосується  українців  в  світі  і  українців  в  Україні .  

                                               Володимир  Павук

                                              Новосибірськ –Детройт